Загальні положення про інвестиційну діяльність та інноваційний розвиток підприємства

1. Згідно Закону України „Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91р., інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Таким цінностями можуть бути (Закон про інвестиції) - форми інвестування:

а) грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
б) рухоме та нерухоме майно;
в) майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
г) сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;
д) права користування землею та інші цінності.

У Законі України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» - інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Однак, багато науковців, які вивчали це питання, не погоджуються з цим твердженням, а саме такі як Крупка Я.Д., Майорова Т.В., Уманців Г., Лисенко О. та ін. Ми теж вважаємо, що таке визначення є дещо спрощене, оскільки інвестиції - це не обмін активів на кошти або майно, а навпаки вкладання коштів у фінансові, матеріальні та нематеріальні активи; по-друге, інвестиція - це не господарська операція, а капітал, кошти, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності; і по-третє, в визначенні немає мети, заради чого здійснюється інвестування. Адже інвестиційна діяльність відрізняється від фінансової і господарської лише тим, що інвестор не просто придбає активи, а вибирає лише ті, які йому в майбутньому обов'язково принесуть доходи.

Міжнародні стандарти обліку так і трактують інвестиції, зокрема МСБО 25 „Облік інвестицій» дає наступне визначення: інвестиції - це частина активів, необхідних підприємству для нагромадження багатства (капіталу) шляхом вкладення коштів, амортизації капіталу і одержання інших вигод.

У цілому, з врахуванням даних уточнень поняття „інвестиції» можна трактувати як вкладення грошових, матеріальних та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку або досягнення інших вигод. (Крупка Я.Д.; 12)

Таким чином, з метою отримання додаткового прибутку тимчасово вільні кошти підприємство може інвестувати в різні види підприємницької діяльності, в тому числі інвестиційну.

Інвестор - юридична або фізична особа, яка здійснює вкладення коштів для створення основних засобів та інших активів.

Вкладаючи особисті заощадження або особисте майно в статутний капітал підприємства засновник - фізична особа інвестує свій бізнес. Вкладаючи частину заробленого прибутку в будь-якій формі: грошовій, матеріальній і нематеріальній - в статутний капітал підприємства, засновник - юридична особа інвестує створене ним інше підприємство. Теж саме можна сказати про громадян-акціонерів. Все це, з точки зору підприємства, є зовнішнім інвестуванням.

До внутрішнього інвестування належить придбання (створення, будівництво) об'єктів основних засобів та інших необоротних активів з метою розширення виробничих і невиробничих можливостей підприємства. Також внутрішнім інвестуванням є періодичне і безперервне вкладання коштів підприємства в господарський оборот, тобто звичайна і, зокрема, операційна діяльність будь-якого підприємства починається з інвестування такого процесу. Причому інвестування в цьому значенні відбувається постійно і безперервно, оскільки для отримання економічної вигоди (прибутку) потрібно зробити необхідні вкладення в оборот.

Отже, всі свої ресурси, які підприємство вкладає „в себе», можна назвати внутрішнім інвестуванням (внутрішніми вкладеннями). Всі ресурси, вкладенні в діяльність інших відокремлених підприємницьких структур, є зовнішніми інвестиціями цих структур.

За великим рахунком, всі ресурси, що є в підприємства, - є його інвестиції. Оскільки всі активи так чи інакше утримуються на балансі тільки з метою отримання економічної вигоди. Інша річ, що не кожну економічну вигоду (прибуток) прийнято називати інвестиційним доходом, а тільки ту, що отримана як результат інвестування в інші підприємства. Ці вкладення ми і називаємо фінансовими інвестиціями. При цьому не має значення в якій формі це було зроблено: матеріальній, грошовій чи нематеріальній.

Що стосується внутрішніх інвестицій, то ці інвестиції називаються капітальними (капітальними вкладеннями), якщо кошти вкладаються в придбання (створення, будівництво) капітальних (необоротних) активів, або інвестиціями некапітального, оборотного характеру (інвестиції в оборот) - якщо кошти вкладаються в звичайний господарський оборот. При цьому для здійснення вкладень в оборот не потрібно жодних додаткових джерел, цілком досить, що це інвестування заповнюється кожним оборотом, що здійснюється знову: „гроші - товар - гроші». Таким чином, завершуючи щоразу це коло товарно-грошового обігу, вкладені кошти компенсуються покупцями в складі продажної ціни товару (Дебет-Кредит №4 /2002 Грачова Р.).

2. З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:
1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи - матеріальні і нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.
2. За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. пряма інвестиція - це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. До прямих інвестицій відносять такі інвестиції, що формують більше 10-25% капіталу підприємства та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції - це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. Основною рисою портфельних інвестицій є те, що інвестор на має права на участь в управлінні підприємства, а такі інвестиції передбачають лише одержання інвестором дивідендів на акції підприємства або інші цінні папери.
3. За періодом інвестування інвестиції поділяються на короткострокові, довгострокові (ПСБО 2 „Баланс»). Короткострокові інвестиції - це інвестиції, на період до одного року. До них належать інвестиції у короткострокові депозитні вклади, державні та корпоративні облігації, із строком погашення до 1 року та інші фінансові активи. Довгострокові інвестиції - це інвестиції, на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.
4. За формами власності інвесторів інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні - державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні - суб'єкти певної держави та іноземних держав.
5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, та зовнішні - поза її межами.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, а при необхідності вона може бути поглиблена залежно від підприємницької або дослідницької мети.

У країнах із ринковою економікою прийнято розуміти під інвестиціями використання капіталу в основному в двох напрямках:

1. Реальні інвестиції (real investment) - вкладення в матеріальні активи, основними різновидами яких є:
- - вкладення в основні засоби з довгими термінами амортизації;
- - сумарне вкладання у виробничі фонди, включаючи земельну ділянку.
2. Фінансові інвестиції (portfolio investment, financial investment): інвестиції у цінні папери (акції, облігації тощо) [Майорова Т.В.; 11-12].
3. Законом України „Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91р. визначено основні права суб'єктів інвестиційної діяльності. Зокрема, всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності. У тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом.

У відповідності до Закону України від 18.09.91р. „Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

- інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадським та релігійними організаціями;
- державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;
- іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державними, юридичними та фізичними особами;
- спільного інвестування, яке здійснюється городянами та юридичними особами України та інших держав.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняється законом.

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій, як виконавці замовлень, або на підставі доручення інвестора.(Майорова Т.В.;14-15)

4. Інвестиційний ринок (ринок інвестицій та ринок інвестиційних товарів) - це сукупність економічних відносин, які складаються між подавцями та споживачами інвестиційних товарів і послуг, а також об'єктів інвестування в усіх його формах.

Простіше кажучи, інвестиційний ринок - це сукупність всіх інвестиційних ресурсів, активів, фондів, фінансових інструментів, які використовуються в процесі інвестиційної діяльності.

Інвестиційний ринок буває двох видів (елементи інвестиційного ринку):

ринок об'єктів реального інвестування (матеріальна база підприємства, ринок капітальних інвестицій);

ринок інструментів фінансового інвестування (фінансові інвестиції, фондовий ринок).

Ринок інвестицій (обмін інвестиціями) характеризується пропозицією інвестицій (капіталу) із боку інвесторів, що виступають у даному випадку як продавці, і попитом на інвестиції з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій (капіталу).

Функціонування інвестиційного ринку здійснюється через інфраструктуру, яка формує інвестиційне та обслуговуюче середовище, яке дозволяє інвестору працювати з мінімальним ризиком. Інфраструктуру ринку інвестицій можна умовно поділити на регулюючу, функціональну та інформаційні складові.

Зокрема, регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування інвестиційних відносин шляхом установлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. (Кабінет Міністрів, НБУ, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет).

Функціональна складова інфраструктури інвестиційного ринку - це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність.(Комерційні банки, страхові компанії, кредитні спілки, фондові біржі і т.д.)

Інформаційна складова інфраструктури інвестиційного ринку включає в себе ділові видання, Інтернет, сайти рейтингових систем привабливості підприємств тощо.

5. Інвестиційний ризик - це ймовірність виникнення непередбачених фінансових втрат в ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності.

Причини виникнення інвестиційного ризику:

інвестиції вимагають значних вкладень грошових коштів;

інвестиційний процес, який складається з окремих проектів є довготривалим, отже віддача у вигляді матеріальних благ (прибутку) приходить через певний проміжок часу, який називається інвестиційним лагом, а все це збільшує ймовірність виникнення інвестиційного ризику;

в багатьох випадках інвестор не має можливості здійснювати контроль і оперативно впливати на хід інвестування (це стосується поточних фінансових інвестицій).

Інвестиційний ризик класифікують за декількома ознаками.

За формами інвестування:

ризик реального інвестування (наприклад, невдало вибране місце під об'єкт, некваліфікований підрядчик);

ризик фінансового інвестування (наприклад, непродуманий вибір фінансових інструментів, невдалий інвестиційний портфель).

За джерелами виникнення:

систематичний (ринковий) - той, що пов'язаний із зміною економічної, політичної ситуації, на які інвестор не може впливати;

несистематичний (специфічний) - стосується конкретного об'єкта інвестування, діяльності конкретного інвестора, викликаною некваліфікованим керівництвом, нераціональним розміщенням інвестиційних ресурсів.

За сферою виникнення інвестиційний ризик поділяють на: економічний; політичний; соціальний; екологічний.

Для оцінки інвестиційного ризику використовуються ряд показників, які пов'язані з зіставленням очікуваних доходів та їх втрат.

До таких показників відносять:

середньоквадратичне відхилення;

коефіцієнт варіації;

в-коефіцієнт;

експертний розрахунок.

За об'єктами ризику інвестиції можна поділити на:

безризикові - інвестиції з мінімальним рівнем ризику (інвестиції в короткострокові цінні папери, депозитні вкладення);

інвестиції з рівнем допустимого ризику - коли втрачається чистий прибуток в процесі інвестування;

інвестиції з рівнем критичного ризику - втрата валових доходів;

інвестиції з рівнем катастрофічного ризику - втрата вкладених інвестицій.

Премія за ризик - це додатковий дохід, якого вимагає інвестор понад той рівень, який можуть принести без ризикові інвестиції (див. рис.1)

Рис. 1. Премія за ризик.

З інвестиційним ризиком пов'язане поняття ліквідність.

Ліквідність - це потенційна здатність в короткий час і без суттєвих втрат перетворити інвестиційні активи в грошові кошти.

Ліквідність інвестицій може бути різною в залежності від наявних у підприємства активів (короткострокові інвестиції більш ліквідні, ніж довгострокові).

Як уже нам відомо, інвестиційна діяльність компанії чи фірми представляє собою досить тривалий час і тому має здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Формування напрямків цієї діяльності з урахуванням перспективи представляє процес розробки інвестиційної стратегії.

Отже, інвестиційна стратегія - це процес формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення на базі прогнозування умов здійснення цієї діяльності, кон'єктури інвестиційного ринку як у цілому, так і на окремих його сегментах.

Інвестиційну стратегію слід розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю, який включає в себе:

тактичне управління інвестиційною діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю підприємства;

оперативне управління інвестиційною діяльністю через оперативне керування окремими інвестиційними проектами та програмами.

Інвестиційний портфель - це визначена сукупність об'єктів фінансового і реального інвестування, яка формується відповідно до попередньо розробленої інвестиційної стратегії, залежно від інвестиційних цілей. Головною метою інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації інвестиційної стратегії компанії шляхом підбору найбільш ефективних та безпечних об'єктів інвестування.

6. Вплив інноваційного чинника на виробництво є безперечним. Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджуються інноваційна діяльність. У більшості з них описується інноваційний розвиток економіки України та суб'єктів господарювання на рівні управління та менеджменту, механізм залучення та ефективного використання інновацій, а також управління інноваційними ризиками.

Під інновацією згідно з Економічною енциклопедією можна вважати новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор (автор інновацій) та його компанія здобувають певні переваги над конкурентами. Дане визначення є досить охоплюючим, оскільки відзначається нова ідея та шлях від виникнення до реалізації (нові знання - виробництво - реалізація), однак варто враховувати ризиковість цих дій, не відзначено організаційно-управлінські, соціальні, інформаційні інновації.

Однак, більшість вчених-економістів зупиняються на визначенні даного поняття згідно чинного законодавства. Нині суть терміну «інновація» на державному рівні розкриває Закон України «Про інноваційну діяльність»[4]. Відповідно до п.1 ст.1 даного закону, інновація - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальну сферу.

Разом з тим, в Законі України «Про інвестиційну діяльність» [17] під інноваціями розуміють не окремий процес на підприємстві, а лише одну із форм інвестування. Проте дане поняття взаємопов'язане і зі звичайною діяльністю підприємства.

Теоретичні основи інновацій мають глибоку історію. Ще із самого зародження виробництва, вплив нововведень на процес виробництва відкривав більші перспективи щодо збуту цієї продукції. В подальшому розвитку економіки появилось поняття науково-технічного прогресу, на якому базувались всі моделі економічного розвитку зарубіжних та вітчизняних економік. Інновація є однією з складових наукоємкості виробництва продукції. За своїм розвитком теорія інноваційної діяльності пройшла декілька етапів.

Так, д.е.н. М.П.Денисенко вказує п'ять етапів розвитку теорії інноваційної діяльності, а саме:

1. Теорія довгих хвиль М.Кондратьєва.
2. Класична теорія інновацій.
3. Неокласичні (постшумпетерівські) теорії.
4. Теорія прискорення.
5. Соціально-психологічна теорія.

Таким чином, інновація - це поняття не тільки сьогодення, а й економічна категорія, яка відома вже не один десяток років. Зародження цього терміну походить із початку ХХ ст., коли відомий австралійський економіст Йозеф Шумпетер запропонував концепцію інновацій, поклавши в її основу ідею «нових комбінацій». Комбінація різних факторів діяльності формують структуру інноваційного процесу, а саме:

1) випуск нового продукту або відомого продукту нової якості;
2) впровадження нового, досі не відомого в конкретній галузі методу виробництва;
3) проникнення на новий ринок збуту;
4) отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів;
5) організаційна перебудова, зокрема створення монополії чи її ліквідація.

На думку Й.Шумпетера, головним чинником функціонування ринку є не статична конкуренція між виробниками існуючих продуктів, а реальна чи потенційна конкуренція нових продуктів або виробників, які застосовують нові технології.

Разом з тим, Ю.Бажал вважає, що першовідкривачем моделі інноваційного розвитку економіки був український учений М.Туган-Барановський. Відомі економісти як Дж.М.Кейнс та У.Ростоу також вважали, що послідовність розвитку даної ідеї економічного зростання в Європі обґрунтував цей вчений. У праці «Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя» (1894) автор, характеризуючи циклічність економічного розвитку, виявив, що не споживання керує виробництвом, а навпаки - виробництво керує споживання через нагромадження позикового капіталу та його інвестування. Він вважав, що величина попиту на капітал залежить від стану технічного прогресу, так як наукові відкриття та технічні вдосконалення підштовхують виробництво.

Це означає, що використання прогресивного обладнання на підприємствах робить необхідним процес постійного розроблення новітніх технологій, що потребує впровадження нових методів управління й організації виробничих процесів на будь-якому етапі розвитку економіки.

Сучасна економічна наука приділяє багато уваги інноваційним процесам та поняттю інновацій, зокрема. Особливість визначення сутті даного поняття полягає в широкому використанні його на усіх рівнях економіки, в усіх галузях, а також у повсякденному житті.

7. Принципи бухгалтерського обліку єдині для всіх видів діяльності. А саме,

обачність;

повне висвітлення;

автономність;

послідовність;

безперервність;

нарахування та відповідність доходів і витрат;

превалювання сутності над формою;

історична (фактична) собівартість;

єдиний грошовий вимірник;

періодичність.

В сфері інвестування принцип історичної собівартості працює менш реалізованим. Це пов'язано з довго тривалістю інвестиційного циклу, тому проводиться переоцінка, тобто оцінка приводиться до справедливої вартості.

До основних завдань обліку інвестиційної діяльності можна віднести:

чітке розмежування інвестиційних доходів, інвестиційних витрат та фінансових результатів від інших видів діяльності (рахунки 72, 73, 74, 96, 97 та рахунок 79.3);

чітка організація обліку інвестицій. Це пов'язано з тим, що на інвестування використовуються значні грошові кошти, великий лаг, ін.